Відображення еволюції музичного звукозапису в «Історії українського мистецтва» як чинника формування культурної ідентичності

Abstract

Актуальність дослідження полягає у необхідності критичного осмислення методологічних підходів, сформованих у публікаціях дослідників, які розкрито в «ІУМ» в галузі музичного мистецтва та виявлення місця, яке в цій системі посідає історіографія вітчизняної фонографії. Проблема полягає в тому, що традиційна музикознавча парадигма, зосереджена на композиторській творчості та нотних текстах, часто залишає поза увагою звукозапис як самостійний культурний артефакт (індустрію), що має власну генетичну характеристику, естетику (художній задум) та психологічний вплив на формування масової свідомості. Мета – проаналізувати еволюцію музичного звукозапису у виданні «Історія української музики» та обґрунтувати його роль як ключового чинника у формуванні культурної ідентичності українців кінця ХХ–ХХІ ст. Аналіз відповідних томів з «ІУМ» дозволить констатувати феномен звукозапису, що розглядається переважно як допоміжний технічний засіб фіксації та поширення аудіоінформації, а не як самостійне явище культури. Історія музичного мистецтва зображується здебільшого крізь призму композиторської творчості, аналізу музичних форм та жанрів, що базуються на нотних прикладах. Такий підхід як класичний для академічного (іноді – народного) музикознавства залишає поза увагою кілька фундаментальних аспектів, у яких звукозапис виступає не просто інструментом, а активним творчо-ідентичнісним та технологічним явищем.